ВНЕСОК ПРОТЕСТАНТСЬКИХ СПІЛЬНОТ В УТВЕРДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ (1991–2026 РОКИ)

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз еволюції соціально-політичної ролі протестантських спільнот в Україні у період 1991–2026 років. Простежено трансформацію українського протестантизму від маргіналізованої, радянською системою релігійної субкультури до впливового інституту громадянського суспільства, який набув статусу активного суб’єкта захисту національних інтересів, демократичних цінностей і державного суверенітету. У роботі реконструйовано історичний контекст протестантського дисидентства в УРСР, зокрема діяльність руху «ініціативників» та правозахисну місію Георгія Вінса, що заклали підґрунтя для формування протестантської культури громадянської відповідальності, опору тоталітаризму та захисту свободи совісті. Показано, як цей досвід був переосмислений у пострадянський період і став важливим ресурсом для суспільної мобілізації. Особливу увагу приділено теологічній трансформації протестантського світогляду, а саме переходу від традиційного пацифізму до концепції «справедливої оборони», яка сформувалася під впливом Революції Гідності та повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Проаналізовано феномен «теології Майдану» як форми контекстуального богослов’я, що інтегрує етичні принципи християнства з реаліями національно-визвольної боротьби. Також розглянуто релігійне волонтерство та військове капеланство як нові, інституціоналізовані форми протестантського служіння в умовах війни. Окремий розділ присвячено аналізу стратегічного значення «духовної дипломатії» та міжнародної адвокації України через глобальні протестантські й євангельські мережі. Розкрито механізми співпраці з консервативними релігійними колами США, а також значення вступу Ради євангельських протестантських церков України до Європейського євангельського альянсу у 2025 році як кроку до інституційного закріплення українського голосу в європейському релігійному просторі