ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО СВІТУ: АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Анотація

У статті розглянуто питання технологічного прогресу у його глобальних масштабах, виявлено неоднозначність процесу, що поєднує позитивні та негативні прояви (втручання техніки та технологій у життя особистості, що загострює питання «рабства», зникнення людського, катаклізми). Зауважено, що спільним знаменником усіх викликів сучасного світу є антропологічний вимір. Із застосуванням найсучасніших технологій штучного інтелекту можна випрацювати модель подолання економічної, екологічної чи іншої кризи, проте рішення прийматиме людина. Піддаючи філософській рефлексії досвід ХХ століття, прослідковано особливе загострення питання людини: від «антропологічного повороту» до «смерті людини». Звідси випливають проблеми із самовизначення сучасної людини, яка у своїй буттєвій розгубленості намагається самореалізуватися. У центр уваги потрапляє проблематика світоглядних орієнтирів сучасної людини, яка, відкидаючи трансцендентне, творить закритий всесвіт за логікою її природних потреб. Погляд у вічність замінюється моментом релаксації, нігілізмом. Людина починає завантажуватися різними повсякденними справами, входить у «стурбоване» ставлення до всього і перетворюється на «Воно» – дещо посереднє, бо прагне «жити як всі» або ж зміщує повсякденну реальність в інформаційний простір. У варіанті віртуалізації відбувається відрив свідомості особистості від реальності, симуляція чуттєвих даних, занурення в «інший світ». Віртуальна реальність – більше ніж технологія, це – вираження сучасних тенденцій культури, які впливатимуть на естетичний досвід людства у майбутньому. Висвітлено основні аспекти втрати людського, породжені сутнісними змінами особистісного світу, зовнішнього світу, суспільства. Висловлюється ідея, що відповіддю людини на виклики сучасного світу є пошук цілісного Я через «занурення» у культуру, пережиття особливого духовного досвіду, що дає змогу «побачити» закон світового буття, завдяки творчому осягненню світу відчути гармонійний взаємозв’язок та єдність сущого, через відчуття кожного факту буття, в будь-якій деталі нашого існування розкрити абсолютне, вічне. Підсумовуючи, зауважено: шлях становлення особистості – процес діалектичний, відповідальний та найголовніше – самостійний. Найсучасніші інженерні проєкти щодо модифікацій людини, що практично втілюються, не лишень залишаються зовнішніми маніпуляціями щодо людини як об’єкта, але й не виходять за межі органіки людини, а класична філософська проблематика не втрачає своєї актуальності.