СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО ЗНАННЯ МАЙКЛА ПОЛАНІ: ДИЛЕМА «ДВОХ КУЛЬТУР»
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.23Ключові слова:
дослідницька програма, наука, релігія, особистісне знання, неявне знання, віра, розум, істина, епістемологіяАнотація
Свого часу Імре Лакатос увів поняття дослідницької програми як головної одиниці виміру розвитку наукового знання, який по суті є зміною дослідницьких програм. Це поняття, як і поняття парадигми, є багатозначним. Під дослідницькою програмою І. Лакатос, наприклад, розумів конкретну теорію. Автор зазначав про «декартівську» та «ньютонівську» метафізики як дві альтернативні програми побудови механіки, а також писав про науку в цілому як про глобальну дослідницьку програму. Однак в цій багатозначності та невизначеності вихідного терміну одночасно була скрита проблема виявлення ієрархії дослідницьких програм науки. Правда, для цього був необхідним значно більш диференційований аналіз структур науково знання, ніж той, що був представлений в західній філософії науки. Дослідницька програма розуміється як сукупність і послідовність теорій, пов’язаних основою, яка неперервно розвивається, суспільністю основних ідей і принципів. І. Лакатос розглядає структуру дослідницької програми, наголошуючи, що вона включає в себе жорстке ядро, фундаментальні припущення, правила «позитивної» евристики (що приписують, якими шляхами викласти хід досліджень) і правила «негативної» евристики (що наголошують, яких шляхів потрібно уникати). Ці припущення є умовно незаперечними, а жорстке ядро складається з сукупності конкретно-наукових й онтологічних припущень, що знаходяться в усіх теоріях наукової програми.
Посилання
Lakatos I. (1970). Falsification and the Methodology of Scientific Research Programmes, in Lakatos & Musgrave 1970. Р. 91–195.
Полані М. (1958). Особисті знання: на шляху до посткритичної філософії. БГК ім. Бодуена де Куртене. 343 с.
Polanyi M. (1952). The Stability of beliefs //British Journal for the Philosophy of Science. L., Vol. 3, N11. P. 217-232.