ЛЕНІНСЬКА МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ОДНА З ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ РОСІЙСЬКИХ ШОВІНІЗМУ ТА ІМПЕРІАЛІЗМУ РАДЯНСЬКИХ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

Анотація

Стаття присвячена аналізу ленінської національної політики та розвінчанню як радянського міфу про її кардинальну відмінність від практик, які мали місце в національній політиці СРСР постленінського періоду, так і міфологем сучасної російської пропаганди, яка вслід за своїм диктатором часто твердить про «створення» України Леніним та більшовиками. На основі аналізу багатьох ленінських текстів, які раніше почасти залишались поза увагою дослідників (або просто замовчувались через їх «незручність» для радянських міфологем), автор доводить, що справжньою метою «вождя світового пролетаріату» було поглинання російським народом, як найбільш «розвиненим» та «революційним» на теренах Російської імперії, всіх інших народів, які її населяли, шляхом нібито добровільного «злиття націй». Для прикриття ж таких намірів та залучення на свій бік значної кількості представників цих народів Леніним та більшовиками напередодні революційних подій у Росії 1917 року та на перших етапах становлення радянської влади пропагувалися ідеї про право поневолених царатом націй на самовизначення, особливо ж у випадках, коли це мало допомогти їх економічному розвиткові, зміцненню в них пролетаріату як класу, а отже, і поширенню комуністичних ідей. У центрі уваги автора перебувають роботи Леніна, присвячені його протидії розвитку національно-культурних автономій та посиленню національного елементу у «шкільній справі», які могли посприяти становленню етнічної самоідентичності у неросійських мешканців імперії (а пізніше РСФСР та СРСР), а отже, на думку більшовиків, відволіканню їх від справи «світової революції» чи навіть протидії їй під «націоналістичними» гаслами. Таким чином доводиться і неперервність російського імперіалізму та шовінізму від часів Російської імперії і до наших днів та його маскування ідеями «пролетарського інтернаціоналізму» в радянські часи.