ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСЬКОЇ ЛІБЕРАЛЬНОЇ ФРОНДИ ПІВНІЧНОЇ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ (80-ТІ РР. ХІХ СТ.)

Анотація

У публікації висвітлюється діяльність земської ліберальної фронди північної України в галузі початкової освіти в період 80-х рр. ХІХ ст. Автор дійшов висновку, що, незважаючи на несприятливі внутрішньополітичні обставини, які мали місце в Російській імперії у 80-ті рр. ХІХ ст. за доби Контрреформ імператора Олександра ІІІ, усе ж діяльність представників земської ліберальної фронди північної України в галузі початкової освіти можна вважати прикладом реформаційного подвижництва, спрямованого на формування освіченого суспільства держави. Аналіз історичних першоджерел, абсолютна більшість яких уперше запроваджуються до міжнародного наукового обігу, переконливо засвідчив беззаперечний модерний характер праці членів опозиційної аристократичної фронди Північного Лівобережжя в освітній сфері. Земські ліберали робили все залежне від них, щоб захистити найманих службовців – земських учителів від свавілля і несправедливого ставлення правоохоронних органів та інститутів державної влади; систематично піклувались про збільшення фінансового забезпечення педагогів шляхом асигнування премій, доплат і надбавок, у тому числі через запровадження інституту освітнього цензу для учителів, від рівня якого залежало матеріальне становище земського службовця. Представники ліберальної партії розробили та ініціювали ухвалення декількох реформаційних проєктів, сутність яких полягала в забезпеченні досягнення рівного доступу до благ освіти всіх верств населення країни, незалежно від соціального походження, статусу, фінансових можливостей. У такий спосіб опозиційні аристократи планували сформувати єдиний освітній стандарт для всієї мережі земських початкових шкіл, ліквідувавши консервативно-реакційний принцип кастовості і становості освітньої системи та нейтралізуючи вплив Російської Православної Церкви. Представники земської опозиції наполягали на створенні єдиного колегіального органу управління системою початкової освіти – повітових та губернської освітніх рад, виконавчого й апеляційного органів, які повинні були обиратись із представників місцевих прогресивних діячів та делегатів земських установ. На рівні сільських громад і волостей планувалося заснування профільних освітніх піклувань на чолі з обраними земствами опікунами, які мали координувати процедури забезпечення початкових шкіл усім необхідним. Відзначимо й гендерний аспект трансформаційних ініціатив прогресистів. Опозиціонери клопотали перед верховною владою про відкриття в регіоні учительської семінарії та педагогічних курсів для жінок, тобто про фактичний допуск представниць прекрасної статі до педагогічної діяльності. Слід особливо наголосити на тому, що ліберальні земці принципово відстоювали права і свободи найманих педагогів, у тому числі в контексті збереження важливої соціальної преференції – відстрочки від виконання військової повинності, створення регіонального відділення загальнодержавного пенсійного фонду для педагогічних працівників, відмови від інструктивних вимог в освітній галузі з боку структур Церкви.