ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ ПРАЦІ ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ В 1970-Х – 2000-Х РР.
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.1.20Ключові слова:
Опанас Заливаха, образотворче мистецтво, рух шістдесятників, радянський режим, незалежність УкраїниАнотація
Метою статті є всебічний та комплексний аналіз основних здобутків художньої творчості Опанаса Заливахи в 1970-х – 2000-х рр. на тлі останніх десятиліть існування радянського режиму та відновлення української незалежності. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії. Джерельною базою статті виступили присвячені постаті О. Заливахи праці українських мистецтвознавців та істориків, спогади сучасників видатного художника, матеріали діаспорної та української періодики. Автор доходить висновку, що період художньої творчості О. Заливахи після 1970 р. мав жанрові та тематичні видозміни через переосмислення митцем особистісних, загальнолюдських та національних цінностей у таборі, а також з умовами роботи після повернення на волю. Переслідування Комітету державної безпеки (КДБ) практично не вплинуло на його творчість, яка стала більш продуктивною, оскільки в період ув’язнення митець мав багато творчих задумів. Мистецтво О. Заливахи жанрово урізноманітнилося: крім станкової техніки малярства, живопису і творів монументального мистецтва художник почав творити в жанрах листівок та різьблення по дереву, в яких відображені національні, релігійні та сімейні мотиви. Найбільш репрезентативним мистецьким жанром у творчості О. Заливахи став живопис, для якого стали характерними такі прийоми: створення «вертикальних» зображень, гармонізація гами кольорів, уведення в зображення геометричних фігур та орнаменту. Оскільки мотиви та тематика творчості художника продовжували суперечити категоріям соцреалізму (за винятком окремих монументальних творів на замовлення), він тривалий час не був визнаний на державному рівні аж до проголошення незалежності України. Цінність картин художника для українського мистецтва полягає у відродженні національних традицій та їх поєднанні з європейським мистецтвом.
Посилання
Аронець, М. (2016). Опанас Заливаха. Івано-Франківськ: Лілея-НВ. 119 с.
Ганущак, В. (2017). Жбан запашного напою: літературознавчі, літературно-критичні розвідки. Івано-Франківськ: Місто НВ. 212 с.
Горинь, М. (2009). Запалити свічу. Харків: Права людини. 328 с.
Гриньків, Д. (1990). Дзвони, в яких палає біль України. Визвольний шлях, 5 (506), XLIII, 598–600.
Дзвонар. Збірка статей і спогадів про Опанаса Заливаху (2017) / упор. В. Овсієнко. Харків: ТОВ «Видавництво «Права людини»». 240 с.
Доценко, Ю. (2011). Його вертикаль. Слово Просвіти, 9 (594), 7.
Дундяк, І. (2008). Сакральний напрям творчості Опанаса Заливахи. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство, ХІІ–ХІІІ, 12–15.
Дундяк, І. (2015). Зображення українських святих у творчості українських шістдесятників (на прикладі святого Володимира). Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство, 30–31, 1, 35–40.
Дундяк, І. (2021). Стан збереження монументальних творів О. Заливахи в Івано-Франківську. Монументальне мистецтво шістдесятників: зб. тез доповідей всеукраїнської наук.-практ. конф. присв. 100-річчю від дня народження І.-В. Задорожного. Київ, 21 грудня 2021 р. Київ, 2021, 10–12.
Дундяк, І., & Донець, О. (2021). Авторські листівки Опанаса Заливахи: смисли, контексти, візуальні образи (на матеріалах приватних архівів). Рукописна та книжкова спадщина України, 27, 82–97. DOI: https://doi.org/10.15407/ rksu.27.082.
Імена України. 100 митців. ХХ століття (2023) / авт. перед. слова, вст. ст., уклад. біограф. і бібліограф. матер., комент. і каталогу С. Побожій. Суми: Університетська книга. 244 с.
Кінаш, Н. (2011). Творчість Опанаса Заливахи. Еврика. Збірник студентських наукових праць, ХІІ, 202–203.
Костюк, І. (1998). Опанас Заливаха: «Ми ще в дорозі…». Британські враження. Галичина, 32 (1612), 8.
Матоліч, І. (2021). Опанас Заливаха: «все можна взяти в чужинця, окрім віри…». Образотворче мистецтво, 1, 116–119.
Наконечний, Л. (1997). Гості про себе і свої враження (короткі інтерв’ю). Панас Заливаха. Визвольний шлях, 11, 1348–1349.
Опанас Заливаха (1925–2007) (до 85-ї річниці від дня народження) (2010). Шкільна бібліотека, 10, 7.
Опанас Заливаха сьогодні (1996). Дзвін, 8 (622), 152–155.
Опанас Заливаха: Альбом (2003) / упор. Б. Мисюга. Київ: Смолоскип. 160 с.
Перші лавреати премії імени Василя Стуса (1989). Сучасність, 9 (341), 122–123.
Підгора, В. (1994). Хутір і антихутір. Сучасність, 7–8, 129–139.
Підгора, В. (1995). Філософ української образотворчости (мистецтво Опанаса Заливахи). Визвольний шлях, 4 (565), XLVIII, 448–453.
Сверстюк, Є. (1993). Блудні сини України. Київ. 256 с.
Сковерко, Л. (2020). Твори Опанаса Заливахи у колекції Хмельницького обласного художнього музею. Музей як невід’ємна складова відкритого соціокультурного середовища: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (з нагоди 40-річчя заснування Музею мистецтв Прикарпаття), 2020 р. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 244–251.
Тарнашинська, Л. (2019). Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поети кальний аспекти). Київ: Смолоскип. 592 с.
Чмелик, І. (2022). Мистецька Івано-Франківщина: видатні особистості, виставкове, музейне, освітнє середовище. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. 180 с.
