МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В КУЛЬТУРНІЙ ДИПЛОМАТІЇ
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2025.3.48Ключові слова:
культурна дипломатія, права людини, м’яка сила, міжнародне право, гуманітарна політика, культурний обмінАнотація
Метою роботи є аналіз механізмів інтеграції міжнародних стандартів захисту прав людини у сфері культурної дипломатії, зокрема шляхом розкриття її інституційних, правових і культурних аспектів у міжнародному та національному контекстах. У дослідженні використано комплекс методів, які забезпечили міждисциплінарний підхід до вивчення культурної дипломатії як правозахисного інструменту в контексті міжнародного права та гуманітарної політики: загальнонаукові методи аналізу та синтезу – для системного вивчення понять культурної дипломатії, м’якої сили, гуманітарної політики та міжнародних прав людини; індукції та дедукції – для переходу від конкретних кейсів культурної дипломатії окремих країн до узагальнення закономірностей її правозахисної функції. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації культурної дипломатії не лише як інструменту зовнішньополітичної стратегії чи м’якої сили, а як форми гуманітарної правозахисної діяльності, що функціонує в рамках міжнародного права та глобального публічного простору; уперше здійснено порівняльний аналіз практик Канади, Швеції, Японії та Франції як країн, що реалізують культурну дипломатію на засадах міжнародних правозахисних стандартів. У результаті проведеного дослідження було досягнуто поставлені цілі та виконано основні завдання, що дозволяє сформулювати такі висновки: 1. Проаналізовано еволюцію поняття культурної дипломатії як складника гуманітарної та зовнішньої політики. 2. Узагальнено наукові визначення терміна «культурна дипломатія», що охоплюють інструментальні, комунікативні та символічні моделі. На основі існуючих підходів сформульовано авторське визначення культурної дипломатії. 3. Досліджено нормативно-правові основи культурної дипломатії. 4. Проаналізовано функціональні механізми реалізації прав людини через культурну дипломатію. 5. Здійснено порівняльний аналіз практик Канади, Швеції, Японії та Франції. 6. Виявлено основні виклики для ефективної культурної дипломатії.
Посилання
Гнатюк, О. (2015). Прощання з імперією: культурна дипломатія та українська ідентичність. Критика, 11–12, 12–15.
Гуменюк, І. (2020). Культурна дипломатія як інструмент реалізації зовнішньої політики України. Дипломатичний щорічник, 2, 102–107.
Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. (1948). Офіційний вісник ООН, 1, 71–75.
Конвенція ЮНЕСКО про захист та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005). Прийнята 20 жовтня 2005 р. на 33-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. ЮНЕСКО. Париж. 25 с.
Крук, І. (2020). Принципи культурної дипломатії в умовах глобалізації: міжнародно-правовий контекст. Право і безпека, 2 (77), 65–69.
Лисенко, В. (2021). Культурна дипломатія України: стан, виклики, перспективи. Міжнародні відносини. Серія: Політичні науки, 24, 88–95.
Марков, В. (2020). Глобальні виклики культурній безпеці та стандарти прав людини. Міжнародні відносини, 6, 113–118.
Матвієнко, В., Шинкаренко, Т. (2021). Культурна дипломатія як напрям зовнішньої політики держави. Культурна дипломатія: навчальний посібник / за заг. ред. І. Матяш, В. Матвієнка; Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка; Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин. Київ: ДП «ГДІП». С. 7–21.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: прийнятий резолюцією 2200 A (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. Уведений в дію для України із 3 січня 1976 р. URL: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/international-covenant-economic-social-and-cultural-rights (дата звернення: червень 2025 р.)
Наумов, В. (2017). Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини: структура і практика функціонування. Проблеми законності, 137, 20–29.
Пархоменко, С. (2020). Міжкультурний діалог як чинник запобігання конфліктам: правозахисний вимір. Гуманітарний вісник, 4, 34–39.
Тодорова, М. (2018). Балканізм як культурна стратегія: постколоніальний погляд на Східну Європу. Схід, 1, 15–22.
Сюндюков, І. (2021). Культурна дипломатія: історичні трансформації і сучасний стан. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, 1, 77–85.
Шевченко, А. (2019). ЮНЕСКО як суб’єкт міжнародного права у сфері культурної дипломатії. Актуальні проблеми міжнародних відносин, 139, 91–97.
Dhooge, L. J. (2012). Human Rights and Cultural Diplomacy: A New Role for International Business. Journal of International Business Ethics, 5 (1), 1–14.
Clements, M. (2001). Cultural Diplomacy and International Understanding. Global Affairs Review, 3 (2). 31–39.
Holden, J. (2013). Influence and Attraction: Culture and the Race for Soft Power in the 21st Century. London: British Council. 52 p.
Nora, P. (2005). Diplomatie culturelle et mémoire nationale. Revue des Deux Mondes. Juin, 120–135.
Nye, J. (2004). Soft Power: The Means to Success in World Politics. New York : Public Affairs. 208 p.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.






