КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ РЕЗІЛЬЄНС ЯК НОВА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА

Анотація

У статті обґрунтовано концепт культуротворчого резільєнсу (cultural-creating resiliense) як нової культурологічної парадигми, що формується у відповідь на виклики сучасної доби – війну, кризи, гібридні загрози, деструкцію культурних традицій. Водночас ця парадигма відображає способи відновлення та смислотворення в умовах цивілізаційних трансформацій, інтерпретує здатність культури до оновлення та її креативний ресурс як ключові механізми збереження та розвитку. Показано, що в умовах нестабільності традиційні моделі осмислення культури втрачають пояснювальний потенціал, натомість зростає потреба в дослідницьких підходах, орієнтованих на її гнучкість і суб’єктність. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні культурологічного, системного, герменевтичного підходів, а також застосуванні порівняльного та лінгвістичного (зокрема, фонетико-орфографічного) аналізу. З огляду на існування різних культурно-мовних версій терміна – англомовної, франкомовної та інших – обґрунтовано вибір транскрипції «резільєнс» як засобу підвищення фонетичної відповідності й семантичної прозорості. Вказано на доцільність наближення такої української транскрипції до міжнародних фонетичних стандартів як свідомої культурно-смислової стратегії, спрямованої на деколонізацію наукового дискурсу та формування україноцентричної термінологічної парадигми. У трактуванні концепту культуротворчого резільєнсу акцент робиться не на «стійкості» як статичному стані, з яким це поняття часто ототожнюють, а на динамічному процесі гнучкої адаптації, трансформації та відновлення у відповідь на кризові події, травматичний досвід чи радикальні зміни в соціокультурному середовищі. У дослідженні чітко розмежовано поняття «резільєнс» і «резістентність», які в культурному контексті стосуються різних моделей реагування на виклики. Уточнено, що резістентність апелює до збереження і захисту ідентичності через жорсткий опір зовнішнім впливам, тоді як резільєнс – до відновлення через трансформацію, до створення нових культурних форм на основі пережитого досвіду. Обидва механізми важливі для культурного виживання, проте саме резільєнс відкриває простір для творчості, діалогу та розвитку, отже, стає центральним поняттям авторської концепції культуротворчих змін у сучасному культурному та мистецько-освітньому середовищі. Культуротворчий резільєнс осмислюється як багатовимірне явище, що інтегрує соціокультурний екзистенційний, креативний, ідентифікаційний і педагогічний виміри. Особливу увагу приділено авторській інтерпретації поняття творчої резільєнтності як здатності до відновлення та формування через творчість у контексті сучасного мистецько-освітнього простору, який розглядається як підсистема культури та являє собою динамічне культурне середовище. Підкреслено роль мистецтва та мистецької освіти як інструментів сенсотворення і моделювання дії в умовах кризи. Запропонована концептуалізація культуротворчого резільєнсу розширює аналітичний інструментарій культурології, відкриває нові перспективи осмислення процесів адаптації, творчого оновлення і трансформації культури в умовах криз і турбулентності. Сформульований у статті концепт є авторською розробкою, яка закладає підґрунтя для подальшого розгортання в дисертаційному дослідженні, присвяченому трансформації мистецько-освітнього простору сучасної України.