РУЙНАЦІЯ СИСТЕМНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У СЕРЕДИНІ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ШЛЯХОМ ГОЛОДОМОРІВ

Анотація

У статті акцентовано увагу на тому, що використання голоду як інструменту контролю виявилося ефективнішим засобом знищення соціальних і культурних структур українського народу, ніж відкриті силові дії. Наголошується, що в науковому дискурсі, що спирається на концепцію Р. Лемкіна, Голодомор трактується як геноцид. Він включав чотири складники: нищення інтелігенції, ліквідацію УАПЦ (як «душі України»), виморювання селянства (носія традиційної духовної та матеріальної культури, способів співжиття громади та господарювання) та заселення іноетнічними елементами для стирання пам’яті й формування культури страху та табуювання травматичного досвіду. У статті ми спираємося на напрацювання Дж. Мейса, який кваліфікував Голодомор як «зброю масового знищення», спрямовану на ліквідацію української нації як політичного фактору. Аналізуються механізми руйнації соціально-культурної структури села: політика «ліквідації куркульства», діяльність «стотисячників», комнезамів та буксирних бригад («червона мітла»), які насильно вилучали продовольство, мародерствували та сприяли соціальній апатії, підриваючи економічну незалежність і здатність селянина до самоорганізації та солідарності. Особлива увага приділяється психологічним і ментальним наслідкам трагедії, що призвела до колективної історичної травми. Виокремлено чинники, що спричинили руйнування етносу, як-от: тотальне вилучення продовольства, просторова ізоляція, репресивна заборона духовних практик і моральна деградація, що в окремих випадках доходила до канібалізму. Зберігання травми простежується через механізми міжгенераційної трансмісії, що проявляється у ставленні до їжі, недовірі до влади та перевазі сімейних інтересів над спільнотними. У висновках підкреслюється, що травматичний досвід голодоморів став імпульсом для консолідації та усвідомлення необхідності здобуття Державної Незалежності як єдиної гарантії збереження ідентичності та можливості вільного розвитку й культурного поступу. Прикладом того є й нинішня війна України за Незалежність, у якій українці із 2014 року чинять опір потужному ворогу, усвідомлюючи екзистенційний характер війни та демонструючи світові незламність духу й бажання вижити й жити на своїй землі за своїми правилами, як вільна нація.