ХУДОЖНІЙ СИНТЕЗ У ХОРОВОМУ ВИКОНАВСТВІ ЯК ЕКОСИСТЕМА
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2022.4.21Ключові слова:
хорова культура, екосистемний підхід, нотація, монодія, поліфоніяАнотація
Актуальність проблеми реконструкції долінійних систем нотації пов’язана з метаекологічним підходом щодо збереження національних традицій хорової музики. Мета статті – визначити пріоритети застосування екосистемного підходу для розбудови власної моделі хорового виконавства як полісистемної, метакультурної та метахудожньої цілісності, яка поєднує інтенції як монодійних, так і поліфонічних систем голосоведення. Методологія дослідження презентується компаративним і системним підходами, що дає можливість коректного порівняльного аналізу для культурно-історичної реконструкції цілісності хорового співу в контексті сакральної традицій виконавства. Феноменологічнй і діалектичний методи допомагають визначити образні трансформації звучної матерії співу в системі долінійної, лінійної та постлінійної (нелінійної) нотації. Наукова новизна статті. Синтетичні тенденції в хоровому виконавстві були визначені в давньоруській співочий традиції. Слов’янські здобутки партесного співу не виникають як чисте запозичення західної традиції, до чого ми вже звикли. Давньоруські строї хорової музики є еволюційною гілкою, яка перетворює інтенції візантійського грецького зразка, що прийшли в Давню Русь із різних боків, зокрема з Болгарії як симбіоз, своєрідний тип єднання екстенсивної метрики монодії й інтенсивної метрики, яку ми пов’язуємо із синтактикою, що формується з п’ятилінійною нотною системою. Висновки. Гострий імпульс трансформації монодії та переведення співу на систему лінійної нотацій, що зазначалося як виникнення картезіанського простору в музичному нотаційному інструментарії, відбулися у слов’янському ареалі завдяки тому, що виникає симбіотичний вимір слов’янської писемності, яка формується як адаптований алфавіт грецької візантійськох абетки і водночас єднання різних інтенцій, що походять зі Сходу та Заходу. Це приводить до того, що давні співоцькі книги з музичною нотацією, де вже чітко простежується поліфонія – це початок XVIІ століття, – мають своєрідний компромісний характер.
Посилання
Герасимова-Персидська Н. (1978). Хоровий концерт на Україні в ХVII–ХVIIІ ст. Київ : Музична Україна. 181 с.
Грица С. (2012). Леся Дичко в житті і творчості. Дрогобич : Посвіт. 272 с.
Зинькевич Е. (2007). Mundus musicalaе. Тексты и контексты. Киев : ООО «Задруга». 616 с.
Зосім О. (2003). Латинська літургічна традиція та українська духовна пісня. Старовинна музика: погляд у майбутнє. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського. С. 57–68.
Кияновська Л. (2007). Галицька музична культура ХІХ–ХХ століття. Чернівці : Книги. 424 с.
Козаренко О. (2001). Сакральна творчість українських композиторів ХХ століття в контексті національних музично-семіотичних процесів. Українське музикознавство : науково-методичний збірник / упорядк. І. Котляревського. Вип. 30. Київ : НМА ім. П.І. Чайковського. С. 138–150.
Корній Л. (1998). Історія української музики : підручник. Київ – Харків – Нью-Йорк : вид. М.П. Коць. Ч. 2 : Друга половина XVIII ст. 387 с.
Легенький І. (2015). Сакральний етос творів у музичному постнонконформізмі України. Аркадія : мистецтвознавчий і культурологічний журнал. Одеса : Одеський національний політехнічний університет. № 1(42). С. 124–127.
Маркова О. (2002). Проблеми музичної культурології у світлі концепції соціології музики І. Ф. Ляшенка. Культурологічні проблеми української музики : наукові дискурси пам’яті академіка І. Ф. Ляшенка. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського. С. 79–91.
Gardner J. (1967). Dаs Problem des altrussischen demenstrischen Kirchengesanges und seiner linienlosen Notation. Munich.
