ОСЕРДЯ ПРОСВІТНИЦЬКОГО ПРОЄКТУ: СКЕПТИЧНИЙ РОЗУМ ЯК КРИТЕРІЙ ІСТИНИ

Анотація

Першорядним мотивом для здійснення даної розвідки стало прагнення з’ясувати наявність тяглості та ступінь ідейної спорідненості між ученням античних скептиків (Піррон, Секст Емпірик) та філософською програмою перших просвітителів (Рене Декарт). Насамперед у статті проаналізовано сукупність базових зрушень в царині епістемології та антропології, які відбулися протягом XVII ст., докорінно змінивши усталені моделі розуміння людиною себе та запропонувавши нове бачення когнітивного процесу осягнення оточуючого світу. У статті продемонстровано історичні витоки поняття «Просвітництво», яке зусиллями Дж. Г. Стірлінґа та Е. Керда було остаточно зафіксоване у філософському слововжитку задля позначення періоду в історії людської думки з ~1650 по ~1800 роки. За допомогою конкретних історичних прикладів унаочнено, що саме в цей час міфологічну картину світу було істотно підважено, а процеси десакралізації й секуляризації європейського простору стали маркером невідворотності тих змін, що відбулися із корозією впевненості в непохитності багатовікових моделей мислення й життя. У XVII ст. християнська віра перетворилася на одну з багатьох можливих опцій, світоглядних концепцій, яку людина отримала змогу вільно обирати (або відкидати) на широкому ринку ідей та концептуальних систем. Утім, проєкт Просвітництва невдовзі й сам оприявнив свої тоталітарні зазіхання, що базувалися на інтенції беззастережно універсалізувати людське ratio. Також, окрім простеженої спорідненості між античним та просвітницьким скептицизмом, акцентовано й вагомі самобутні особливості кожного з досліджених учень. Якщо скептицизм Піррона з Еліди полягав у прагненні до відстороненості, абстрагованості та стриманості щодо можливості пізнання людиною сутності речей, то скептицизм просвітителів XVII ст. спонукав їх до активного раціонального пізнання реальності, до систематизації та концептуалізації людського досвіду.