НІЖИНСЬКИЙ ЄПИСКОП МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ ШИРАЙ (1870–1938 РР.)
DOI:
https://doi.org/10.31392/cult.alm.2022.3.14Ключові слова:
єпископ, життєвий шлях, кримінально-слідча справа, Українська автокефальна православна церква, Діяльно-Христова церкваАнотація
У статті висвітлений життєвий шлях Миколи Семеновича Ширая (1870–1938 рр.). Особлива увага приділена його долі після 1933 р., саме цей рік в історіографії є останнім в житті єпископа. Його подальша доля після 1933 р., не вивчалась. Новизна нашої робити полягає в тому, що ми висвітлили факти із життя М.С. Ширая після 1933 р. завдяки аналізу кримінальної справи 1938 р. У статті вперше репрезентовані матеріали щодо біографії єпископа з Державного архіву Чернігівської області, Галузевого Державного архіву Служби безпеки України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у м. Київ. Для досягнення мети і завдань дослідження застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження (евристичний, історико-ретроспективний, біографічний). Для повного розкриття теми нами використані джерела особового походження, спогади, листи, записки осіб, які знали чи зустрічалися особисто з М.С. Шираєм. Також у статті наведені особисті спогади дружини М.С. Ширая про нього. На основі зібраних нами даних встановлено біографічні дані єпископа з 1870 по 1938 рр., його сімейний стан, визначена його участь в історії Української автокефальної православної церкви. Охарактеризована діяльність єпископа у Діяльно-Христовій церкві та визначені хронологічні межі його приналежності до даної церкви. Також нами виявлено та зафіксовано, що він був одним із прихильників Синодальної церкви. Проаналізовано його діяльність у Синодальній церкві, а саме: заклики до вступу та агітації. Нами зафіксована остання дата із життя єпископа, а саме 1938 р. У статті відображено акт його розстрілу, який публікується вперше. У наших висновках ми припускаємо що М.С. Ширай був агентом ДПУ, а згодом НКВС. Крім того, ми визначили його громадянську позицію, посилаючись на його вислови у кримінальній справі. За допомогою почеркознавчого аналізу порівняли підпис єпископа на кожній сторінці протоколів. За нашими спостереженнями до нього не застосовували фізичний або психологічний тиск. Припускаємо, що засудження М.С. Ширая до розстрілу пов’язане з його приналежністю до Української автокефальної православної церкви.
Посилання
Власовський І.Ф. (1966). Нарис історії Української православної церкви: у 4 т. Нью-Йорк : БАВНД БРУК, т. 4. 416 с.
Галузевий державний архів Служби безпеки України. Ф. 13. Спр. 445. Арк. 29.
Галузевий державний архів Служби безпеки України. Ф. 6. Оп. 8. Спр. 14. Арк. 206.
Горбунова Г. (2011). Постать протодиякона Василя Потієнка в історії Української Автокефальної Православної церкви (за документами ЦДАЗУ). Сіверянський літопис. № 5. С. 72–80.
Державний архів Чернігівської області. Ф. Р.-8840. Оп. 3. Спр. 10543. 39 арк.
Державний архів Чернігівської області в м. Ніжин. Ф. Р.-61. Оп. 1. Спр. 1336. Арк. 5.
Клос В.В. (2010). Розділяй і володарюй, або ДХЦ в політиці ДПУ (1924–1927). Труди Київської Духовної Академії. № 4. С. 273–285.
Маєвський П. (1980). Митрополит Василь Липківський. Листи 1933–1937. Лос-Анджелес: Українське Православне Братство ім. Митр. Василя Липківського. 176 с.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України в м. Києві. Ф. 4215. Оп. 1. Спр. 8. Арк. 7.
Явдась М.І. (1956). Українська Автокефальна Православна Церква. 1921–1936. Мюнхен-Інгольштадт : Д-ра Петра Белея. 228 с.